ГоловнаСвіт

Підтримка України може мати в Польщі деякі політичні ризики, - Лукаш Адамський

Центр польсько-російського діалогу та порозуміння - установа, яка в Польщі, ЄС та в США поширює бачення бажаної стратегії щодо Росії. Ця стратегія, за словами заступника директора Центру Лукаша Адамського, спирається на двох засадах – потребі постійного підвищування ціни для Путіна та його уряду за політику агресії, а заодно тлумачення суспільству, що теперішня політика Росії щодо України є міжнародним злочином за який відповідає не тільки Путін, але й всі, що його безрефлексійно підтримують. При цьому сама Україна у пересічного поляка асоціюється з прагненням свободи, Майданом, але ж і з нестабільністю — і з тим питанням «волинської різанини», з небажанням визнати відповідальність УПА за цю етнічну чистку. Саме тому сильна підтримка України може означати політичну шкоду для політика, зокрема під час виборчої компанії, говорить екперт.

Про все це і навіть більше читайте в інтерв`ю LB.ua з заступником директора Центру доктором Лукашем Адамським.

Фото: kuriergalicyjski.com/aLeon Tyszczenko

Ваш заклад має інтригуючу назву: «Центр польсько-російського діалогу та порозуміння». Над чим Ви там працюєте?

Я розумію, що назва може лякати багатьох українців. Але я поясню. Це польська державна установа, яка була створена польським сеймом, у 2011 році. Установа має сприяти діалогові громадянською суспільства Польщі та Росії, в тому числі інтелектуальних еліт, поширювати знання про Росію в Польщі та поза її кордонами та проводити дослідження про Росію та польсько-російські стосунки у минулому та теперішньому.

Подібна установа була створена російською владою. Називається Фонд «Росcийско-польский центр диалога и согласия». Але виявилося, що те, як діє цей фонд - директор якого є ідейним нащадком Чорної Сотні і багато разів публічно закликав, між іншим, до знищення української держави – є карикатурою первісної ідеї та нам абсолютно унеможливлює будь-яку співпрацю з ними. Я говорю про це, бо часом нас плутають, хоч ми ми жодним чином один з одним не пов’язані. Російська установа – це і інструмент російської пропаганди. Вона організувала, наприклад, екскурсії польських школярів у Крим у минулому році. Також вони порушують міжнародне право, політизують обмін молоді і публічно висловлюють підтримку абсолютним радикалам. Мабуть ви чули, що нещодавно в Польщі був арештований за підозрою шпигунства такий досить відомий діяч, раніше теж політик, Матеуш Піскорський.

Це той, що очолює партію «Зміна»?

Так, лідер такої маловідомої партії, «Зміна». Але раніше теж пов’язаний, наскільки я суджу з публічних джерел, із різними неонацистськими організаціями. І виявилося, що директор «Росийско-польского центр диалога и согласия» публічно його підтримував, називав другом....

Якщо йде про нас, то ми намагаємося проводити самі та підтримувати діалог інших з демократично налаштованою частиною російського громадянства. Ми пояснюємо їм польську перспективу, польську історію та польську політику щодо Росію А в Польщі, інших країнах ЄС чи в США ми поширюємо нашу візію бажаної стратегії щодо Росії, яка спирається на двох засадах – потребі постійного підвищування ціни для Путіна та його уряду за політику агресії, а заодно тлумачення суспільству, чому Захід повинен та мусить діяти так а не інакше, а теперішня політика Росії щодо України є міжнародним злочином за який відповідає не тільки Путін, але й всі, що його безрефлексійно підтримують.

Під час семінару фонду у Новгороді у 2015 р.
Фото: www.facebook.com/Rospolcentr
Під час семінару фонду у Новгороді у 2015 р.

Ми так чинимо, бо розуміємо, що росіяни є та будуть сусідами Польщі – до речі так як й України – тому наші країни повинні мати свою активну стратегію, як впливати на Росію. Рік тому відкрили портал «Intersection project», на якому публікуємо статті про стосунки між ЄС, Росією, а також про Україну. Всі статті публікуємо одночасно англійською і російською мовою. Знаємо, що багато статей, які там є, не подобаються російським дипломатам та іншим впливовим російським колам, та Бог з ними. Вони раніше чи пізніше програють, так як програли всі інші, котрі завчасно не зрозуміли, що імперіалізмові та зонам впливу не місце у сучасному світі.

Ми також проводимо дослідження про польсько-російські, польсько-радянські відносини в теперішньому і минулому, про совєтські репресії щодо поляків, українців та інших народів регіону. Це популяризація правдивого знання про Росію в Польщі і інших країнах, в тому числі в Україні. Загалом ми пояснюємо, чим є Росія і як вона діє.

Як протягом останніх двох років в Польщі змінювалося ставлення до України? Чи вплинула якось на це ставлення зміна політичної верхівки у Польщі?

Серед головних політичних сил в Польщі є абсолютний консенсус щодо підтримки українських реформ, а також захисту української державності і суверенітету і шанування міжнародного права. Це глибоко в інтересах самої Польщі, і цей консенсус триває з 90-х років.

Але! Майдан був підтриманий всіма впливовими політичними силами, партіями, та абсолютною більшістю громадської думки. Та виявилося, що підтримка України може мати деякі політичні ризики.

Що ви маєте на увазі?

Те, що в Україні мало хто помітив. Візит президента Коморовського у квітні минулого року. І його виступ у Верховній Раді. А потім, через кілька годин, прийняли так звані «декомунізаційні закони». Які загалом абсолютно слушні, але мають окремі положення, які польське суспільство сприйняло з великим критицизмом. Сприйняло не тільки як героїзацію людей, що відповідають за воєнні злочини та вбивство коло 100 тисяч польської цивільної людності Волині та Галичини, але й як бажання заборонити критику ОУН, УПА. Це для Польщі і суспільства чутливе історичне питання, яким українське еліти здавна нехтують.

Політичні реалії такі, що у пересічного поляка Україна асоціюється з прагненням свободи, Майданом, але ж і з нестабільністю - і з тим питанням «волинської різанини», з небажанням визнати відповідальність УПА за цю етнічну чистку.

І коли Коморовський приїхав до Києва, і в цей самий день було ухвалено закони, які героїзують діячів ОУН чи командирів УПА, що відповідають за воєнні злочини, виявилося, що така сильна підтримка Україні може означати політичну шкоду для політика, зокрема під час виборчої компанії. Навіть якщо питання важливе для 2 % населення - це є втрата електорального бонусу. А в минуло році в Польщі була президентська виборча компанія. І були вибори до сейму. Тому політики були досить обережні.

Фото: www.dyvys.in

Від листопада 2014 маємо новий уряд. Відбувся візит до Києва. До Києва скоро приїде новий посол Польщі, великий друг України Ян Пєкло. Абсолютно точно можу сказати: у нового уряду є бажання розвивати стосунки з Україною, йдеться не тільки про взаємні добросусідські відносини, але й про підтримку України на Заході в боротьбі за визволення своїх земель та за політику щодо Росії - на нормативному підході, а не на гнилих компромісах, обґрунтовуваних брудно інтерпретованої Realpolitik.

До речі, чи вважаєте Ви Мінські Угоди єдиним безальтернативним шляхом?

Мінські Угоди закінчилися в гарячу фазу конфлікту. І якусь функцію вони вже виконали. Все залежить від того, як ми будемо інтерпретувати мінські угоди, бо вони мають досить розмитий характер.

Російська сторона точно розуміє їх не так, як українська.

Звичайно. Російська інтерпретація Мінських Угод є абсолютно шкідливою для України. І Україна не повинна на це погоджуватися, навіть попри тиск Німеччини чи Франції чи будь-яких інших західних держав, які би просто хотіли вже зняти це питання і досягти хоч якогось компромісу.

Тут важлива реінтеграція України з Донбасом. Але реінтеграція, яка буде полягати в тому, що бандити і російські ставленики, які тепер правлять в частині Донбасу, будуть залучені до українського політичного процесу - це нонсенс. Це буде постійно отруювати Україну. І зменшувати шанси на успішну модернізацію. Україна мусить внутрішньо модернізуватися і переконати своїх західних партнерів до такої інтерпретації Мінських Угод, яка не буде суперечити інтересам України. Або запропонувати щось нове, інше. В Польщі є розуміння того, що не можна організувати вибори в Донбасі, бо вони не будуть вільними.

Якщо би в Донбасі функціонувала незалежна поліція і незалежна цивільна адміністрація - але не панове Захарченко, Плотницький і спілка - тоді через декілька років, коли населення переконається, що може вільно висловити свою думку, можна було б робити вибори.

Захарченко та Плотницький в Мінську під час переговорів
Фото: EPA/UPG
Захарченко та Плотницький в Мінську під час переговорів

Які є варіанти майбутньої долі Донбасу?

Теоретично можна уявити собі відділення Донбасу від України, але недолучення його до Росії, тобто функціонування Донбасу на таких умовах, як Придністров’я. Або реінтеграція з Україною - з якоюсь автономією. Так, якась форма автономії може бути, і право на спеціальні економічні зв’язки з Росією. Але при двох умовах: в Донбасі буде діяти українське законодавство і конституція України, і там будуть умови, які дозволять населенню самостійно вибрати собі локальну владу. Як це зробити? Мені здається, найкраще, через якийсь період міжнародної цивільної адміністрації.

Якою бачить свою роль Польща у врегулюванні конфлікту на Донбасі?

Польський уряд тепер має досить складні відносини з частиною західноєвропейських країн. Радше не країн, а політичних еліт. І звичайно, це забирає частину енергії. Плюс, маємо в Польщі внутрішньополітичну дискусію про конституційний суд, трибунал. Як обирати суддів і чи конституційний суд сам не порушує законів сейму? Тобто в принципі, це та дискусія, яку декілька західних країн пережило в минуле десятиріччя, і тепер вона сильно поляризує громадську думку і політичні партії Польщі. Тривання цієї дискусії ускладнює стосунки з частиною ліберально налаштованих західноєвропейських еліт.

Думаю, що реально тільки після розв’язання цієї проблеми Польща набере енергії, щоб активніше тут пропагувати якісь політичні рішення.

І є ще одна постійна проблема польсько-українських відносин. Українські еліти традиційно вважали, що Польща завжди та всюди буде Україну підтримувати, тому не треба спеціально дбати про стосунки з нею, а найважливіші питання варто напряму обговорювати з Німеччиною чи США До того ж неофіційно експерти і політики часто дорікають, що зі сторони українців є лише одне запитання: «Скільки грошей ви нам дасте?». Ось, наприклад, скільки Україна має відомих широкому загалу експертів у справах Польщі? З польсько-українських питань? Я не знаю жодного.

Точно є науковці, історики. Але так, у публічному просторі їх майже немає.

А в Польщі, скажімо, є 15 таких експертів. Є декілька сильних аналітичних осередків, де працюють люди, які тільки цим і займаються.

Тобто, Польща створює такі інституції, вкладається в це, тому що питання України є важливим, а Україна – ні?

Так і є. Об’єктивна причина – у вас менше грошей. А суб’єктивно - мейнстрим українських еліт не сприймає Польщу як важливого сусіда, когось культурно і ментально близького. І це парадокс, бо громадські стосунки досить потужно розвиваються, особливо з українцями Правобережжя. Соціологічні дослідження показують, що на західній Україні майже 80% населення абсолютно позитивно сприймає Польщу, польська культура ближча до них, ніж російська. Навіть в центральній Україні, в Києві, нейтральне ставлення до Польщі 40%, в 40% - абсолютно позитивне.

А скільки представників українських еліт знають польську мову? Це сильно допомагає зрозуміти країну. Звичайно, є посол, який чудово розмовляє польською, є інтелектуали. Але політичні еліти знають лише російську або англійську. Бракує людей, які лобіювали би в Києві розвиток стосунків з Польщею.

Зрештою справ, які треба негайно вирішити – дуже багато. Наприклад величезні черги на кордоні, які утворюються частинно через те, що багато українських машин їздить на польських номерах та вони мусять раз на 10 днів перетинати кордон. Вони так роблять, бо податки на західні машини в Україні з незрозумілих для мене причин дуже високі, але через це кордон постійно «коркується», а люди стоять по декілька годин....

Фото: EPA/UPG

Нещодавно польський міністр оборони зробив заяву про те, що одного батальйону НАТО достатньо для стримування Росії. Який сенс мають подібні заяви? Чи дійсно є побоювання щодо російської агресії проти країни-члена НАТО?

Ще не було, на щастя, ситуації агресії проти члена НАТО. І думаю, що це не випадково. НАТО сприймається як структура, яка сильна і мусить відповідно реагувати і це чинник, який стримує всіх потенційних агресорів.

Кожний військовий союз мусить показувати, що він здатний захищати себе. Це запобігання навіть потенційним думкам, що можна якісь операції робити в Естонії чи Латвії. Це якщо ми говоримо про Росію. Туреччина теж член НАТО. І теж має стабільний кордон, хоч і межує з дуже нестабільним регіоном світу. І я думаю, це від того, що НАТО має сильний авторитет, як структура, яка може себе оборонити. Ну звичайно, якщо дійшло би до факту агресії, тоді це була би практична верифікація. І тут історичні паралелі різні є. І не завжди, ви ж знаєте, пакт договору про взаємну допомогу дійсно працює. Але нині НАТО - це найефективніша структура забезпечення безпеки і стабільності. Тому і центральна Європа одноголосно захотіла приєднатися. І тепер Україна та Грузія.

Я не бачу, попри всю риторику, реальної загрози з боку Росії щодо країн НАТО. Але я знаю, що слабість провокує агресора. Тому треба інвестувати в озброєння, в ефективне управління військовими засобами союзу.

Польща завжди була дуже лояльною до Євросоюзу, до самої ідеї цього об'єднання. Наскільки активну участь бере Польща в загальній політиці Євросоюзу?

Мені дуже сподобалося, як ви це назвали. «Була надзвичайно лояльною» - це і є суть проблеми.. Бо що це означає? Це означає підхід, згідно з яким Польща повинна по просту слухняно реалізувати стратегію, яку інші, найпотужніші країни ЄС випрацювали....

Так в Польщі майже ніхто не вважає. Є дві політичні стратегії функціонування Польщі в рамках ЄС. Згідно з першою, є якийсь «мейнстрім» ЄС. І це те, на що впливають найпотужніші держави. Польща повинна підтримувати з ними близькі стосунки, щоб мати можливість реагування та корекції стратегії ЄС, яка створюється перш за все (але не виключно!) найміцнішими державами.

Згідно з другою стратегією, ЄС є перш за все політичне обєднання. І Польща може і має право пропонувати власні рішення різних проблем, пропонувати альтернативні підходи. Звичайно, це викликає сильну негативну реакцію зі сторони «мейнстриму» і західноєвропейських країн. Перш за все, це Бенилюкс, Франція та Німеччина. Стосунки зі скандинавськими елітами і з Великою Британією зовсім інші. Але це - ядро ЄС, перші країни, які долучилися: Італія, Німеччина, Бенилюкс і Франція. Звичайно, вони дуже прив’язані до своїх концептів та ще мають досить зверхнє ставлення до Центральної Європи. І от реалізація такої стратегії викликає конфлікт з великою частиною західноєвропейських еліт. Так було наприклад у 2006 році, коли Польща пропонувала альтернативний спосіб голосування в Раді Європейського Союзу, так є тепер, коли наприклад Польща не погоджується на пропозиції щодо мігрантів, які панують в політичних колах Західної Європи.

Котра з цих стратегій є ефективніша? Деякі вважають, що важливо, щоб Польща була в ядрі і приймала участь у відпрацюванні тих політичних концепцій, які там поширюються. Інші політики, зокрема польські консерватори, які набагато сильніше прив’язані до ідеї польської національної суверенності, думають, що можна і навіть бажано йти на деякі конфлікти, бо в результаті це дає міцнішу гарантію урахування польських інтересів.

Прем'єр-міністр Польщі Беата Шидло і віце-президент Франс Тіммерманс на прес-конференції після зустрічі в Варшаві 24 травня 2016
року.
Фото: EPA/UPG
Прем'єр-міністр Польщі Беата Шидло і віце-президент Франс Тіммерманс на прес-конференції після зустрічі в Варшаві 24 травня 2016 року.

І яка стратегія має більше прибічників?

Уряд наразі має більшу підтримку. Більшості поляків подобається політика сильної оборони, суверенітету. Але з іншого боку, на ставлення до уряду впливає, передусім внутрішня політика. Міжнародними справами цікавляться варшавські еліти, інтелектуальні середовища в інших великих містах. Огулом населення хвилює, щоб була робота, соціальний захист.

Уряд запровадив в Польщі програму 500+. Кожна родина, яка має двох дітей, отримує 500 злотих (це понад 3000 гривень) щомісяця від держави. А троє дітей – то вже 6500 гривень щомісяця. За кожну другу і наступну дитину – по 500 злотих. І звичайно, для людей це важливіше, ніж спори про роль Польщі у ЄС чи про конституційний суд. Наразі, уряд має міцну підтримку.

Наскільки у Польщі відчувається робота російської пропаганди, зокрема в ЗМІ?

Відчувається. Росія робить все, щоб змінити політику заходу щодо Україні і зняти санкції. І мусить задля того працювати на різних фронтах. В Польщі вони переконалися, що абсолютна переважна більшість населення і політичних еліт сильно прив’язані до ідеї європейської інтеграції, підтримки України. Тут нема як вплинути на зміну громадської думки в проросійську сторону. Тому вони зосередилися на іншому: розвалити добру атмосферу у польсько-українських стосунках. Наскільки я можу судити, це і є головна ціль Росії в Польщі, зашкодити польсько-українським стосункам.

І що саме вони задля цього роблять?

Наприклад, спонсорують польськомовний портал «Спутник». На якому регулярно з’являються брудні, огидні, антиукраїнські тексти. І антиамериканські. Розумієте термін «Whataboutism»? Це коли кажуть: «ну добре, Росія така і така». Але What about America and Iraq? Kosovo? Цей спосіб вони весь час використовують. Звісно, росіяни мають багато різних інтернет-тролів, які все коментують. Ми як раз зорганізували публічну дискусію у Варшаві про російський тролінг.

Також росіяни підтримують праворадикальні політичні сили, бо вірять що раніше чи пізніше ці люди будуть входити до правлячої коаліції і реально впливати на курс політики Польщі.

І ще одне. Я не маю жодних прямих доказів, але.... В Польщі збільшилася кількість випадків вандалізму українських могил. Невідомі пишуть, наприклад, фарбою на могилах «Волинь пам'ятаємо». Так, можна зазначити, що це питання важливе для значної частини польського суспільства. Але коли такий напис з’являється у Відні на пам’ятнику козакам, та ще й з примітивними орфографічними помилками, то я маю великі сумніви, що це роблять обурені поляки.

Наскільки гострою для Євросоюзу є зараз проблема біженців? Чи це правда, що свою квоту Польща переважно надає українцям?

Проблема біженців формально не існує, але фактично, з політичних причин, багато країн хотіли би запровадити принцип солідарності у сфері біженців. Біженці з Близького сходу або північної Африки перш за все потрапляють до Італії, Іспанії, Греції. Хвиля біженців, яку ми мали протягом останніх 2 років, незрівнянно більша, ніж раніше. Попередній уряд погодився на рішення, що кожна з країн ЄС отримає квоту - зобов’язання прийняти певну кількість біженців до себе. Це політичне зобов’язання не дуже подобається полякам. Бо є страх. Страх тероризму, страх перед чужою культурою. Є бажання, щоб культурне обличчя Польщі не змінювалося. Адже обличчя багатьох країн Заходу дуже змінилися за останні десятиріччя. Не Польща відповідає за колоніалізм, не Польща відповідає за війни. То чому тепер має за це розплачуватися?

Польща проводить політику відкритих дверей щодо українців. Хто хоче працювати в Польщі - може приїжджати. Плюс, є Карта поляка, яку досить легко зробити. Якщо польськими громадянами були два прадідусі або один дідусь, і людина знає польську мову. Тому маємо велику хвилю української еміграції до Польщі, майже мільйон. І розуміємо, що частина цих людей приїхали не тільки через економічні причини, а й через економіко-політичні. Це і біженці з Донбасу, і люди, які втратили роботу через війну. І так, наш уряд використовує це, як аргумент, що Польща допомагає біженцям.

Черга в консульство Польщи у Львові
Фото: www.volfoto.inf.ua
Черга в консульство Польщи у Львові

Українці дуже швидко асимілюються в Польщі, і мова дуже подібна, і в культурному плані, за винятком віросповідання, між нами тільки дрібна різниця. Якщо не асиміляція, то принаймні адаптація до польських культурних норм в них проходить дуже легко. Тому щодо українців поляки не мають тих побоювань, які вони мають щодо людей з культурно чужих, далеких регіонів.

Згідно з дослідженням російського «Левада Центру», Польща на 4 місці серед ворогів Росіїна думку її громадян. Перші - США, Україна, Туреччина. Яка Ваша думка щодо цього?

Звичайно, це честь і зобов’язання (сміється). Ну, на першому місці завжди мусять бути США. Бо відомо, що це такий «антихрист міжнародних відносин», який завжди шкодив Росії. А як не США, то культурні попередники США - Англія, чи, загалом, західна Європа. Вони завжди вони були проти Росії. А якщо більш серйозно - то це велика проблема росіян і Росії, що вони завжди хочуть рівнятися на США. Це така собі анти-американська фобія в них. І пропаганда активно в цьому напрямку діє.

Росіяни дивляться на світ повз свої окуляри. Якщо в російській системі спецслужби все контролюють, то вони автоматично думають, що служби в інших країнах мають такий самий вплив. Вони не розуміють, як це можливо, щоб в Україні був Майдан. Бо в Росії, звичайно, спецслужби не допустили б Майдану. Турція у цьому переліку основних ворогів ситуативно опинилася – бо Ердоґан поступив категорично, і дав чіткий сигнал російському керівництву, що за жарти з турецьким повітряним простором може бути жорстке покарання.

А Польща – тому що, як відомо, історичний ворог, розсадник русофобії по всій Європі. До того Вашингтон проводить свою політику під впливом «генія зла», русофоба русофобів поляка Збіґнєва Бжезінського (сміються), і польського лобі в Вашингтоні. Навіть під час «Помаранчевої Революції» було польське лобі у Вашингтоні, яке лобіювало підтримку українського Майдану.

Яке могутнє польське лобі

Ну так. Росіяни розуміють, що Польща підтримує Україну ї Польща хоче зміцнити санкції проти Росії. А санкції хвилюють навіть пересічних громадян, бо іх дію вони відчувають на собі. А також є в польсько-російських стосунках історична проблема. Це - оцінка Другої Світової Війни. Проблема пам’ятників Червоної Армії в Польщі, яка важлива для росіян.

У чому вона полягає?

В Польщі є план усунення з громадських місць майже 500 пам’ятників вдячності Червоній Армії за визволення. Часто вони ще й жахливо виглядають. До 2014 було більше терпимості серед поляків щодо цього, хоч символізувало поневолення, брак суверенітету. А тепер ця толерантність закінчилася. Те, що зробила Червона Армія - це було усунення з Польщі німців, які несли фізичну загрозу для існування польської нації, і це абсолютно зрозумілий факт. Але це не було визволення. Визволити - це дати свободу, а дали просто інший режим, загалом лагідніший за німецький.

Пам'ятник генералу червоної армії Івану Черняховському у Варшаві (зараз демонтований)
Фото: niepoprawni.pl
Пам'ятник генералу червоної армії Івану Черняховському у Варшаві (зараз демонтований)

От, наприклад, така аналогія. Уявіть собі, що двоє сусідів одночасно напало на маєток, частину родини власника вбили, а його самого з рештою сім'ї поневолили та посадили у підвалі. Потім напасники посварилися, перший напав на другого, а в’язнів хотів вбити. Проте він не встиг цього зробити, бо другий виявився міцнішим та вбив першого. Тебе, правда, цей другий визволив з льоху, навіть віддав пів дому та додав ще частину дому вбитого сусіда—першого напасника, за те не дозволив з будинку виходити та регулярно ґвалтував. І ось повстає питання, чи жертва повинна бути вдячна за таке визволення?

Ну такий собі гуманізм…

Так. Але це питання важливе для росіян. Уряд тепер думає, що робити з цією проблемою. Можна або залишити пам’ятники там, де вони стоять, але це буде символізувати тривання історичної фальші. Або, можна їх перенести до якогось музею, але як показати, що смерть майже 600 000 радянських солдатів, що загинули в Польщі в боротьбі з німцями – причім переважно людей, які не відповідають за комуністичний тоталітаризм або, як українці, сами були його жертвами - є чимось іншим ніж «музейним експонатом». Це теж багато в кого може викликати змішані почуття. А особливо - у росіян, і це проблема. А російська пропаганда показує, що польські еліти чинять акти «блюзнірства» щодо солдатів Червоної Армії та ще нав’язують свою русофобію простому народові.

Путін рано чи пізно перестане бути президентом. А російський народ залишиться і країна буде існувати. Тому нам треба думати про довготермінові наслідки таких рішень для польсько-російських відносин. Бо росіяни відносяться до Великої Вітчизняної просто як до якоїсь християнської святині, для них це релігійних культ. Тому треба думати, як спокійно, але і гідно розв’язати цю справу. А з іншого боку, кожен народ має свою гідність. Наприклад, я кажу росіянам: уявіть собі, що Наполеон виграв і вирішив поставити у Москві на Красній Площі велику арку вдячності за визволення Росії від царських деспотів. А потім, після 40 років, ситуація змінилася. Чи ви терпіли би такі пам’ятники? Треба думати, як це питання гідним шляхом розв’язати.

Думаю що те, що місце Польщі у цьому дослідженні говорить про те, що, на думку росіян, польська політика становить загрозу для реалізації їх інтересів. І треба, звичайно, старатися нейтралізувати цю антипольську - і антиукраїнську - пропаганду.

З іншого боку якщо б Польщі у цьому переліку ворогів Росії не було – це означало б, що польська позиція щодо Україні і Росії з погляду Кремля настільки непомітна, що не має сенсу на неї звертати увагу. А увагу звертають! Тому я і кажу, що це честь і зобов'язання для нас.

Наталя КлаунінгНаталя Клаунінг, Директор з комунікацій Інституту Горшеніна
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram